Увага! Розпочато акційну передплату на II півріччя та 2021 рік!

Особливості педагогічного карантину —
як подолати стрес

Поради психолога

Так сталося, що для одних карантин став незапланованою відпусткою, а для інших, навпаки, потрійним навантаженням. І якщо на передньому краї боротьби за майбутнє опинилися медики, на другому — вогнеборці, то третій фронт, значно менш помітний оку, тримають учителі.

Учителі — третя передова

Учителі опинилися в ситуації, коли їм по суті доводиться опановувати нову спеціальність. Причому в авральному режимі, не збавляючи швидкості й не втрачаючи якості. Насправді це важка і вкрай стресова ситуація, тим паче в умовах, у яких це відбувається. Адже за поєднання цілої низки обставин маємо множинний стрес і множинну кризу.

Тривожність, що нині панує в Україні та у світі, наявність загрози — це безумовний стрес. Другим стресом є карантин з його суворими обмеженнями зовні та необхідністю переглядати умови співіснування з близькими у власному помешканні.

З одного боку, до наших домівок увірвалося те, що раніше існувало переважно поза ними: робота, навчання, керівництво, безліч інших контактів.

З іншого, існує відчутний дефіцит соціальних контактів і підтримки, яку можна було б отримати від живого спілкування. Це також стрес.

Професіонали цього фаху зараз потребують значної підтримки.

Підтримайте себе — психологічні рекомендації

Дистанційна робота — це нелегко

Доволі стресовим є процес організації роботи з дому, особливо в невеликому просторі, за наявності дітей, якщо треба ділити продуктивний час і простір. Додамо ще сюди необхідність опановувати нову технологію, необхідність адаптувати до неї матеріали, зрозумілу невпевненість у власній обізнаності, вимоги керівництва, незадоволення з боку батьків і при цьому необхідність зберігати драйв і позитив — і ми отримаємо досить типову ситуацію, у якій опинилися сьогодні вчителі.

Найголовніше — здоров'я. Нинішня ситуація — це не час для нових досягнень та завищення планок. Основне завдання нині — максимальне збереження фізичного та психічного здоров'я, стабільного стану та ресурсу.

Наше становище — це марафон із туманними перспективами, який неможливо подолати разовим напруженням сил. Тому важливо розставити пріоритети, дещо знизити планку вимог до себе й оточення.

Дозвольте собі бути неідеальними. Дистанційне навчання — це не просто навичка користуватися певною апаратурою (що також буває непросто).

  • Це новий формат спілкування з аудиторією, який дуже відрізняється від звичного.
  • Це нові способи подання матеріалу та утримання уваги слухачів, інші шляхи мотивування, маємо нові можливості щодо контролювання процесу та отримання зворотного зв'язку.
  • Та для багатьох це доволі виснажлива робота — саме через відсутність живого контакту.

Комусь така форма роботи припаде до душі, а хтось зробить висновок про те, що це не для нього/неї. І це нормально — адже всі ми різні.

Нинішній формат навчання не обирали ані вчителі, ані учні. Для всіх це незвично і складно. Тому основне завдання для всіх — адаптуватися, а це потребує зусиль і часу.

Окресліть кордони. Віртуальний зв'язок підступний тим, що він постійний. Ми не можемо переключитися, як це робимо це, коли йдемо з роботи додому. Цілодобова доступність через чати, соцмережі, повідомлення тощо — це важко, це спричинює відчуття постійного напруження і повсякчасного вторгнення.

Варто уникати такої доступності, якщо є така можливість: вимкнути звукові сигнали повідомлень та обмежити час ділового спілкування.

Допоможіть собі!

Залучіться підтримкою батьків. Конструктивний діалог з батьками допоможе якнайкраще підлаштувати дистанційне навчання під можливості родин. У нинішній ситуації ми всі в одному човні, у кожної сім'ї свої проблеми. Добре, якщо у вашому класному колективі вже є звичка відверто й толерантно говорити про проблемні моменти.

Спільний чат або конференція в Zoom, де ви зможете обговорити всі питання без взаємної агресії та незадоволення, полегшить процес і сприятиме взаєморозумінню.

Значно краще, коли вчителі та батьки не є конкурентами або перекидачами "гарячої картоплі", а є партнерами, які з розумінням ставляться до проблем одне одного. Ви можете розповісти, які маєте труднощі у викладанні, а у відповідь почути, що заважає вашим учням працювати. Так ви підлаштуєте свої вимоги, а батьки дізнаються, чого ви очікуєте від дітей.

Попіклуйтеся про себе. Не забувайте про свої власні емоційні потреби. Можливо, це бажання усамітнитися, розслабитися, поспілкуватися. Варто намагатися задовольняти ці потреби — хоча б трохи.

Залиште до кращих часів висування до себе суворих вимог і покарання себе за помилки. Розглядайте все, що відбувається зараз, як корисний досвід і сходинки власного розвитку. Знаходьте час на турботу про себе й тіште себе приємними дрібничками.

Колись цей час стане спогадом, а зараз ми маємо пережити його з найменшим стресом.

Фото: freepik.com

Ольга Бурлай, психолог